СЕНС ЖИТТЯ

Моєї долі дрібне вишиття Старанно рік за роком вишиваю. Кручусь, як білка в колесі життя, Багато зроблено, ще більше – не встигаю. Багатство все ж таки трохи надбала, Щебече час від часу у бабусі. Без внуків, певно, б досі шкандибала, Стрибаю з ними і постійно в русі. Для мене вони – світло у віконці. Уміють зняти стрес, розвеселити. Похмурий день у них засяє, наче сонце, Лише вони спроможні ясним день зробити. Люблю їх дуже, інколи і балую (Про цей секрет не варто говорити). Смачненьке приготую і пожалую, Заради внуків буду мріяти і жити!