Поезія
ВНУЧЕНЯ
Внученя на ручки сіло,
Посміхнулося так мило…
– Ти бабусенько найкраща,
Чесно тобі кажУ,
Лише зморщечки на личку
Легенько розгладжу…
Рідні пальчики торкались,
Роздивлялись, гладили…
В душі зморщечки рівнялись,
Тільки б не завадили.
В цю мить Божа благодать
Сходить прямо з неба…
Щастя на твоїх руках…
Більшого й не треба.
Скільки ніжності й тепла,
В цих малих долоньках…
Двоє хлопчиків у сина,
І двоє у доньки.
Як обнімуть і пригорнуть…
Душа посміхається,
Виростають крила вмить,
Небо проясняється.
Всім бабусям й дідусям
Памʼятка на віки,
Ваші милі внученята-
То найкращі ліки!