Життя, як мить…

Правда буття – життя, як мить… Не зоглянулася – а осінь на порозі. В душі весна, і хочеться так жить, А холоди зими – уже в дорозі… Змішались пори року у літах: Мудрість життєву – осінь наділила. Ціну призначила в роках і днях, Нести в життя добро, любов, уміло. Зима тримає іній про запас, Щоразу срібло у волосся підсипає. Вже виглядає, підганяє час… -Зажди, красуне, я ледь-ледь встигаю! Ще буде час, а зараз, зачекай! Холодну душу зможу відігріти: Я обіцяю – плед, камін і чай, А нині хай весна малює квіти. Весна приходить, часом, без пори… Коли їй заманеться, розквітає. Не дивиться на сивину і вік згори, На кожного чарівні плани має. В серця пускайте промені весни! Хай затріпочуть і захочуть жити. Людині Бог безцінний дав цей дар – Вірить в добро, надіятись, любити.